Бариатрія: історія, досвід і відгук через 3 роки

Цю історію нам надіслала пацієнтка, яка три роки тому зважилася на баріатричну операцію. Вона поділилася своїм особистим досвідом — від страху та сумнівів до вражаючих результатів і усвідомленого життя після операції.

Рівно 3 роки і 3 місяці тому я зважилася на баріатрію. Це було страшно й складно. Але воно того варте.

Життя розділилося на «до» і «після»

Скільки себе пам’ятаю — я завжди була повною. Якщо в дитинстві це була мила пухлість, то ближче до 20 років — вже зайва вага. Після третіх пологів і 11 років декрету я дійшла до позначки 145 кг на вагах.

Мій мозок не сприймав ці цифри. Я думала, що не така вже й повна. Ну, є зайва вага, але мені ж нормально. Здоров’я не підводить, почуваюся добре, а те, що модного одягу немає — не хвилювало. Навіщо він мені, якщо з дітьми все одно нікуди «красуватися»?

Переломний момент настав після того, як я потрапила до лікарні з мікроінсультом. Мені було 29 років. І це було страшно.

Чому я прийшла до цього рішення

Лікар наполягав на схудненні — причому терміновому. Мої судини, серце й внутрішні органи були зношені до межі. Якби я продовжувала жити й харчуватися, як раніше, прожила б недовго.

Основна проблема полягала в тому, що всі випробувані мною методи не працювали. Я голодувала, правильно харчувалася, пробувала інтервальне голодування, кодування, тибетське голковколювання, таблетки та ін’єкції для схуднення. Дійшло до того, що після кожної їжі я почала навмисно викликати блювання — але й це не допомагало.

Я була виснажена, пригнічена й розбита. Тоді лікар запропонував найрадикальніший варіант — рукавну резекцію шлунка. Сказати, що я злякалася — нічого не сказати.

Я не знала, чи витримаю операцію, чи відновлюся, чи почну худнути після неї, чи будуть негативні наслідки. Але відступати вже не було куди.

Як пройшла операція

На операційний стіл я потрапила через два тижні після виписки з лікарні. Оперувалася платно, усі аналізи здавала на місці. Мене не просто прооперували — мені детально розповіли про все, що може зі мною відбуватися після.

Операція пройшла швидко й успішно. Мені пощастило — я потрапила до рук висококваліфікованих лікарів, які буквально витягнули мене з того світу. Якби я не схудла, мене, скоріш за все, уже не було б у живих.

Наслідки та результати

Наслідки були. Різні. І страшні, і просто неприємні, і навіть огидні.

Після операції я могла з’їсти не більше 50 грамів їжі за один прийом. Варто було з’їсти хоч ложку більше — одразу нудило, іноді рвало. Я могла їсти лише пюре, бульйони, перетерті варені овочі та нежирне м’ясо з блендера. Харчувалася здебільшого дитячим харчуванням. З часом почала вводити шматочки м’якої їжі, потім — твердої. Іноді це було не зовсім вдало. Але я не опускала рук.

Я приймала вітаміни й підтримувальні препарати, але мене все одно мучила печія, випадало волосся, шкіра почала обвисати на ногах, руках, обличчі. Я регулярно ходила до косметолога та масажиста, але якість тіла постраждала. Я намагалася максимально зберегти здоров’я й зовнішній вигляд. Вдалося не все. Чи шкодую я? Анітрохи.

Досі не можу їсти певні продукти: свинину, свіжу випічку, жирні майонезні салати. Але, чесно кажучи, і не хочеться.

За час, що минув після операції, мій організм повністю перебудувався, змінився ритм життя, змінилися харчові звички. Було складно, але я впоралася.

Результати — це те, що для мене найважливіше, незважаючи на всі наслідки. Я схудла на 48 кілограмів. По суті — мене було дві. Залишилася одна. Зникла та, що жила заради їжі. Залишилася та, що їсть, щоб жити.

Я змінила гардероб 12 разів за ці 3 роки. У мене навіть зменшився розмір взуття — з 43 на 41,5. І я досі продовжую худнути, уже свідомо контролюючи обсяг і якість їжі. Тепер можу їсти майже як звичайна людина — порціями по 200–300 грамів. Їм усе, окрім свіжої випічки та смаженої свинини — вони мені просто «не заходять». Але це навіть на краще.