Свою історію нам надіслала Анастасія, яка зважилася на встановлення внутрішньошлункового балона після довгої боротьби із зайвою вагою.
Я все життя страждала від надмірної ваги. З найранішого дитинства. Уже в школі через це виникали проблеми — розтяжки на тілі, нелюбов до себе, труднощі на фізкультурі та постійні насмішки однокласників. До 25 років я намагалася вирішити проблему самостійно. Перепробувала десятки дієт, інтервальне голодування, кілька разів на тиждень ходила в зал, виснажувала себе домашніми тренуваннями. Але все це давало короткочасний результат через слабку силу волі. У підсумку — довгі роки заперечення, гніву та неприйняття власного тіла. І лише у 25, зрозумівши, що більше не готова миритися з тим, як виглядає моє життя, я прийняла рішення звернутися до клініки та зробити баріатрію.
Щойно мої знайомі та рідні дізналися про те, що я збираюся зробити, мене одразу почали лякати й відмовляти. Казали, що після цієї процедури у мене завжди будуть проблеми зі шлунком, що я не зможу їсти м’ясо, доведеться все життя сидіти на кашах і супах. Що це страшна операція, після якої буде довге й складне відновлення. Що є безліч історій, коли дівчата зменшували шлунок, а потім шкодували про своє рішення. Зізнаюся, спочатку було страшно. Я багато читала в інтернеті про те, як проходить процедура, і справді, більшість клінік пропонували резекцію — видалення частини шлунка. На таке зважитися було лячно. Але після чергової ночі в сльозах я вирішила хоча б піти на консультацію. І недарма…
У першій клініці лікар виявився справжнім м’ясником. Навіть не вислухавши мою історію, не запитавши, чого я хочу досягти, лише один раз глянув на мене й одразу сказав, що потрібно видалити 60–70% шлунка. Почав наполягати, щоб я підписала документи та внесла передоплату. З тієї клініки я втекла, як ошпарена. Важко було повірити, що бувають такі лікарі. Переборовши страх, того ж дня, вже менш впевнена, але все ж рішуча, я пішла в іншу клініку. Там мені зустрівся адекватний і уважний лікар. Він вислухав мене, оглянув і розповів, що баріатрія — це не завжди операція. Іноді це просто встановлення допоміжного елемента в шлунок, який зменшує його об’єм, але не потребує серйозних втручань. Саме так я й погодилася на встановлення внутрішньошлункового балона…
Підготовка до процедури була досить простою й швидкою. Мені здали аналізи, зробили огляд, зібрали анамнез. Лікар розповів про всі особливості процедури, підготовку, відновлення та можливі наслідки. Я розуміла, що баріатрія — це крайній захід, і була готова на нього піти. Уже за кілька днів я сиділа в кабінеті лікаря й налаштовувалася на встановлення балона, який здавався мені неймовірно великим.
З вечора нічого не можна було їсти, вранці — лише кілька ковтків води. Руки тремтіли, кидало в піт. Здавалося, що щось може піти не так. У кабінет зайшли мій хірург та анестезіолог. Вони розповіли, як усе проходитиме, й поклали мене на бік. У вену вставили катетер і попередили, що якщо в шлунку будуть виразки чи інші проблеми, процедуру доведеться перенести. Я кивнула, засинаючи, і прокинулася так, ніби за мить. Переді мною була медсестра. Вона посміхнулася й сказала, що все пройшло добре, балон уже встановлений у шлунку. Був невеликий дискомфорт, схожий на відчуття після ФГДС, але цілком терпимий. І найголовніше — відчуття голоду немовби зникло.
Через кілька хвилин зайшов лікар, підтвердив, що все пройшло добре, передав документи й розповів, як проходитиме відновлення.
Перші два тижні можна було їсти лише пюреподібну й рідку їжу, щоб шлунок звик до змін. Я харчувалася шість разів на день, адже більше кількох ложок у мене просто не поміщалося. З третього тижня поступово почала вводити тушковані овочі, деякі каші. А вже наприкінці першого місяця їла майже все, що люблю. І при цьому вага буквально танула. Щотижня я втрачала по 3–5 кг, а за перший тиждень — майже 7. Це здавалося справжнім дивом, у яке я досі не можу повірити, стоячи перед дзеркалом…
Ніякого болю, неприємних наслідків чи суворих обмежень — моє життя залишилося таким же повноцінним, як і раніше. Зараз моє тіло майже ідеальне, хоча минуло лише чотири місяці. Ще кілька місяців — і мені видалять балон. Думаю, до того моменту я нарешті зможу полюбити себе…
…Але, звісно, на цьому моя історія не закінчилася. Уже під час одного з останніх оглядів лікар попередив мене, що встановлення балона — це лише тимчасовий захід, а не чарівна пігулка від зайвої ваги. Він чесно сказав:
“Коли балон знімуть, твій шлунок знову стане колишнього об’єму. Якщо не змінити спосіб життя та харчові звички, є велика ймовірність, що вага повернеться — іноді навіть із «плюсом».”
Ці слова мене дуже зачепили. Я ж так довго йшла до цієї мети, пережила всі страхи, сумніви, підготовку та саму процедуру. І тепер усвідомила, що найголовніший етап — це не встановлення балона, а життя після нього.
Я довго думала над тим, як діяти далі. Розуміла, що якщо просто повернутися до колишнього способу життя — вечірніх перекусів, нескінченної кави з булочками та постійних «зажорів» від стресу, то всі зусилля будуть марними. Тому разом із лікарем ми розробили план харчування й спосіб життя після зняття балона.
По-перше, мені призначили консультацію з дієтологом. Ми склали чіткий раціон — не сувору дієту, а систему харчування, за якої я почуватимуся комфортно й зможу утримувати вагу. Основне правило — їсти частіше, але маленькими порціями, щоб знову не розтягувати шлунок.
По-друге, я додала фізичну активність. Не виснажливі тренування, як раніше, коли я «вбивала» себе у спортзалі, а легкі, регулярні вправи — йога, прогулянки, плавання. Лікар сказав, що для мого організму зараз важливіша системність, а не інтенсивність.
І нарешті, я працюю з психологом. Виявилося, що їжа для мене завжди була способом справлятися зі стресом, втомою та розчаруванням. А поки я не зміню ставлення до себе та свого тіла, ризик набору ваги залишатиметься.
Звичайно, страх повернення до колишньої ваги нікуди не зник. Іноді я прокидаюся серед ночі й думаю: “А що, якщо після зняття балона я знову почну їсти, як раніше?” Але тут же згадую, який шлях я вже пройшла, і розумію, що не маю права здатися.
Зараз я вчуся любити себе, чути своє тіло й приймати його. Я знаю, що баріатрія — це лише інструмент, а все інше залежить тільки від мене. І навіть якщо колись стрілка вагів знову поповзе вгору, я вже озброєна знаннями, досвідом і підтримкою лікарів.
Моя мета тепер — не просто схуднути, а зберегти результат і побудувати здорові, гармонійні стосунки із власним тілом та їжею.
Автор статті
Бариатричний хірург із багаторічним досвідом, який допомагає пацієнтам покращити здоров’я та якість життя.
Дата публікації:
